1. "ДНР-івці" - найжорстокіші. Це результат дії російської пропаганди без протидії
Подивився документалку "Крим. 10 років окупації". Дуже якісна робота, всім рекомендую.
Запам'яталася теза: через чотири роки після анексії, серед усіх інфоприводів в центральних медіа тема Криму, людей, які там проживають, з мізерною часткою посідала передостаннє місце.
А ще прикріше, що менше згадували лише про Донбас.
По Донбасу ще і контекст часто був максимально невдалий, суто хайповий. Всі, хто там живуть, зрадники і недалекі антиукраїнські люди. Це через них все це відбулося. Все.
Навіть через тих, хто після 2014-го переїхали на підконтрольну Україні територію.
Зараз, на прикладі мого рідного окупованого Бердянська, я можу сказати, що не всі, далеко не всі, і навіть не більшість.
А почути для людини від країни, яку вона любить, і вимушено знаходиться в окупації – зрадник… Це такий удар по мотивації. Це таке відчуття спустошення, яке складно передати словами.
Одночасно на Донбасі просто лютувала кремлівська пропаганда. До чого це призвело? Очевидці запевняють, що найжорстокішими в Маріуполі були не росіяни, не буряти з кадирівцями, а саме "ДНР-івці".
У "ДНР" не було альтернативи російській пропаганді. Приклад того, чому цього не можна допустити в українському Бердянську. Джерело: медіацентр
І ми всі, хто виїжджали з окупації, знаємо, що на блокпостах найгірша зустріч – це як раз зустріч з "ДНР-івцем".
Особлива неприємність – це поведінка молодих людей. Умовно тих, хто в 2014-му ще в школі вчилися.
Росія накачала їх люттю, а ми всі не змогли достойно в інформаційному плані на це відреагувати. Багато з них вже мертві, а частина випромінює ненависть до всього українського.
Борони Боже виправдовувати їх, захищати… Але так воно працює, коли 24/7 тобі в мозок заливають отруту і при цьому в твоєму розпорядженні жодного антидоту.
2. Залітає, коли прилітає
Жодна інформація, не підкріплена успіхами на фронті, або ж точними пострілами в район аеродрому не викликає великого захоплення, не заходить. Але навіть коли щось йде не так, неприпустимо взагалі нічого не робити і не розмовляти з людьми в окупації. Бо це те, що зараз ще доступно.
Україна не може на окупованих територіях впроваджувати соціальні, гуманітарні, культурні програми. Ми все це розуміємо. Але дістатися інформаційно змога є.
Пам`ятний приліт на аеродром. Чи чекають в Бердянську на Україну? Реакція пабліків в окупованому місті була найбільш красномовною відповіддю. Скріншот з youtube
Це повинні робити політики, інфлюенсери, суспільні діячі, які мають повагу та кредит довіри від суспільства. Навіть, якщо твої спроби нариваються на хейт та негативні реакції. Це потрібно робити. Постійно.
Говорити, що Україна пам`ятає про вас, цінує. Що ми обов`язково будемо разом.
Не маємо ілюзій, що останнє станеться прямо завтра. Але в загальному контексті інший варіант неможливий. Ну якщо прообраз цієї "імперії зла" під псевдо СРСР проіснував всього 70 років і розвалився. А в історичному вимірі це ніщо.
Конструкція довела свою недієздатність. Не може довго існувати утворення, в якому національні ідеї – вбивство, насилля і кров. Це нереально.
Але принципово: всі слова мають підкріплюватися вчинками. Яскравий приклад – ставлення до переміщених осіб. Якщо лунає порада виїжджати, то не можна лишати переселенців без захисту, без даху над головою і без ВПО-виплат.
Це найкращі українські люди, які все своє життя зібрали в пару сумок і подолали небезпечний шлях туди, де є жовто-блакитні прапори. Ставлення до них має бути відповідним.
3. Кожне фото, відео, коментар мають значення
В усьому що відбувається в Україні, як і в багатьох озброєних конфліктах по всьому світі, винна Росія. 100-відсотків. Тут не може бути жодних "нєоднозначностєй".
Те, що Україна демонструє вже 10 років, і особливо після 24.02.2022 на воєнному фронті, з усіма умовностями, перемогами і поразками, це просто захмарний рівень. Порівняємо територію, населення, ресурси…
В інформаційному плані не можна просто констатувати, що росія пропагує "культ війни". Потрібно протидіяти.
Найбільша віра в цих хлопців. На своєму фронті вони справляються. Фото: instagram Berdyanci
По Бердянську статистика така. В місцевому інфопросторі шаряться близько 20 пропагандистських телеграм-каналів, російські федеральні телеканали, ФМ-радіо, блогери, воєнкори. З іншого боку декілька груп ентузіастів, представників саме гіперлокальних медіа, активістів, яким нізащо не можна випустити Бердянськ з загальної інформаційної повістки.
Бердянці на ТОТ мають знати, що ЗСУ обов`язково зайде в місто. Військові мають бути впевнені, що їх тут чекають.
Бо не можна допустити тієї ж історії, як в "днр". По типу, відкладаємо поки цю історію. Повернемо території – тоді розберемось. Треба розбиратися по всій дистанції.
Це все люди. Наші люди. Не можна опускатися до статистики. Потрібне розуміння, що це життя і доля кожної окремої людини. І якщо вона попри все продовжує відчувати себе українцем, за неї треба боротися.
