Повну версію інтерв’ю дивіться за посиланням.
Про Катерину Степанюк, вихованицю українського народного колективу «Хуртовина», в.о. ректора в окупованому виші.
— Катерина Степанюк працювала в БДПУ на початок масштабного вторгнення. Вона доцент кафедри початкової освіти, кандидат педагогічних наук. Більш того, в спецраді нашій, де я голова вже більше десяти років, вона захистила кандидатську дисертацію.
— Я жодного разу не чув, щоб вона російською мовою розмовляла. В неї мама вчителька української мови. До речі, теж колись в нас працювала.
— Катерина Степанюк змалечку співала в нашому народному фольклорному колективі «Хуртовина». Як воно вийшло? Мотив? Мені незрозуміло.
Трансформація від Катерини Степанюк: з носія української мови до носія прапора "єдіной росії". Джерело: z-пабліки
Про Юрія Єфименко, який став заступником декана гуманітарного факультету в окупованому виші:
— Це мій перший аспірант. Це людина, яку я, якщо так можна сказати, просував. Ми з ним працювали ще з його студентських років. В нас були майже дружні відносини. Але він пішов на співпрацю…
— Потрібно сказати, що він мені зателефонував. Сказав, що буде працювати в цьому «університеті».
— Мотивація? Повертаючись до розмови із представниками «фсб», головний мотив співпраці – згадки про те, як було добре в Радянському Союзі. Мені зараз 56 років. У 1991 році, коли розвалився СРСР, я завершив навчання. Які в мене згадки позитивні? Ну я був молодий і всі шляхи для мене були відкриті. А негативні? Я пам’ятаю ці черги в магазинах, пусті полиці... Нічого такого гарного я на закаті радянської влади не згадую. Тому мотив відродження Союзу для людей, які не пам’ятають, як воно було, мені незрозумілий.
Юрія Єфіменка ректор БДПУ Ігор Богданов вважає найбільшим особистим розчаруванням. Педагог-зрадник, до того ж, очолював лічільну комісію Бердянського району під час "референдуму" і був секретарем комісії на "виборах". Джерело: Університетське слово
— Історично говорять про те, що найкращий період СРСР – на початку 70-х років. Та країна розвивалася і життя було непогане за згадками, навіть, моїх батьків. Але потім гірше і гірше. Спиратись на спогади людей про «гарний» союз – це їм має виповнитись 60+. А яким чином мотивували людей, яким 30+? Мотив – або кошти, або кар’єрне зростання, амбіції.
Про закриття в росії найближчого до БДПУ педагогічного інститут в Таганрозі:
— Тільки почалася окупація, і пішли розмови про можливість співпраці. А я колегам кажу, пам’ятаєте “таганрогський пєд”? Як він живе? А він не живе. Спочатку його перетворили у філіал ростовського федерального університету, а потім закрили взагалі, за «нєнадобностью».
— Так чого ж ви думаєте, що бердянський «АГПУ» буде розвиватися, якщо вони свій «ісконно рускій» поховали?.
Дружні фігуранти карних справ від України. Джерело: z-пабліки
Про кількість колаборантів в БДПУ — їх значно менше, ніж в інших окупованих вишах:
— Декана, яка пішла на співпрацю з рф, ми замінили молодою амбітною фахівчинею. І хочу сказати, що це зміни на краще. Факультет почав розвиватись із зовсім іншим темпом.
— Всіх, хто пристав на пропозицію окупантів, ми звільнили. Я б хотів з деяким поспілкуватись. З тими, хто багато років пропрацювали в університеті, обіймали високі посади. Навіщо псувати епітафію, навіщо?
