Відео з окупованого Бердянська викликають фізичний біль
Поговоримо безпосередньо про зовнішній вигляд міста. Не беремо до уваги море та заходи сонця. Тільки те, що люди робили своїми руками і головами.
З того, що бачимо в мережі, без крові в очах можна дивитись хіба що на приморку та бульвар Шевченка. Зарослі, сміття, розтрощені тротуари, химерні дерева, будівлі, що осипаються і не ремонтуються, та таке інше.
В окупації Бердянськ сильно здав. Так, для росіян і на «ісконних тєріторіях» безлад та багнюка – це норма. Що з них взяти? Але ж саме Бердянськ серйозно просідав в плані благоустрою ще і до окупації.
Бердянці, які виїхали на підконтрольну територію, зловили помітний контраст. Порівняння в підсумку виливається у фрази, які ви точно чули від своїх знайомих: «я не повернуся», «приїду побачити рідних, але навряд чи залишуся жити», «продам квартиру і, може, буду залітати влітку на море». І чим більше проходить часу, тим кількість подібних думок навколо зростає.
Це сумно… Людей прекрасно розумієш, але все одно сумно.
Бердянськ перестав прогресувати в середині нульових, інші міста рвонули в останні десять років
Я ніколи не зможу більше назвати наш парк Шмідта парком після того, що побачив в Хмельницькому. Місто будується, все в бруківці, майданчики, соціалка. Чому ми як курорт виглядали настільки слабше?
Я жила в «Колонії». Там звалища на кожному кроці. В Ізмаїлі в мене прямо було якесь хворобливе бажання побачити сміття. Дуже чисте місто. Я ж була так впевнена, що повернуся. Я так люблю мій рідний Бердянськ. Але чому він настільки бідніше виглядає при таких можливостях?
Буча після того, що тут трапилося, вбачається просто на 10 рівнів комфортніше Бердянська. 40 тисяч мешканців, кінотеатри, брендові магазини, Макдональдс, величезні парки, спортивні зали і така стерильність. Бердянськ – ван лав, але я не знаю. Не знаю чи повернуся…
Таке чуємо безпосередньо ми. Причому не брали до уваги топи: Київ, Дніпро, Львів… Там робота, інші статки, можливості. Немає про що й казати. За Бердянськом поки що лише – ностальгія. Вона потужна, часто перемагає логіку, але не завжди.
Ми всі пам’ятаємо як Бердянськ спуртонув на початку нульових. Ранній Баранов при всіх плюсах/мінусах давав результат. Після нього ті, хто добиралися до бюджету, просто вмикали на всю потужність грошовий пилосос і плювати хотіли на розвиток міста. Останні привабливі масштабні проекти, здається, аквапарк, дельфінарій та зоопарк. Але їм вже по 15-20 років. Задумайтеся про це.
Кадр як везуть встановлювати бесідку з нашого відео про Бердянськ 2001
Ані новобудов, парків, привабливих елементів благоустрою. Згадайте, який фурор мав просто зимовий каток від м’ясокомбінатівських персонажів, яких тепер і згадувати не хочеться?
Але ж це був просто каток, мастхев для інших міст та селищ України. А ми були настільки звиклими до жебрацтва і примітивності, що льодовий майданчик 20х30 сприймали як премію «Оскар» в Бердянську.
Інші регіони рвонули тоді, коли місто тонуло в умовній «пономарьовщині». Можна і треба докапуватись до децентралізації Порошенка та «Великого будівництва» Зеленського, але хто хотів вижати з цього максимум – вони це зробили.
Навіть в умовах повномасштабної війни ці міста виглядають по-європейські, в них відчувається стиль, а мери претендують на статус пожиттєвих.
В ситуації з Бердянськом зараз найнеприємніше те, що саме на хронічних проблемах часто грають з окремим слабим на розум електоратом окупанти. Типу, ми заасфальтували вулицю, а при Україні (вони ж вважають , що вже «навсєгда») тут ями по коліна були.
рф заасфальтувала вулицю Італійська
Як все воно виправдовує мільйони скалічених доль? Ця наука доступна лише «ватній» свідомості. Але тим, хто може в роздумах піти трохи далі – Україна дала Бердянську чимало шансів. Ми самі своїми руками їх постійно відкидали.
Бердянців повернуть рідні домівки та море. Але потім потрібно буде щось більше
Бердянськ вже потрапив в історію російсько-української війни. За її підсумками ми будемо в переліку міст, які провели найбільше часу в статусі окупованих.
Ніхто не уявляє: в якій формі відбуватиметься визволення, до яких методів і звірств вдасться армія забороненої країни, яка відступатиме. Приклади інших областей не надто оптимістичні.
Так, сльози біля стели з написом «Бердянськ», обійми з близькими, цілодобові прогулянки рідними вулицями і понад морем – все це обов’язково буде. Це не обговорюється. Але…
Не знаємо: скільки в місті залишиться людей на момент деокупації, скільки повернеться в першу хвилю дееміграції. Але там так потрібно буде гарувати всім разом. Витискати все із себе, із влади, із можливостей, що дадуть визволеним містам держава і закордонні донори.
Бердянськ зі своїм потенціалом не заслуговує на депресивні порівняння. Не можна більше помилятися. Ці помилки коштують дуже дорого.
